У цей вечір старовинні мури наповняться м’яким світлом сотень свічок, а в повітрі відчуватиметься подих моря. І десь між саксофоном, шумом хвиль і приглушеним гулом вечірнього міста розпочнеться Париж...

Де кожна мелодія — немов спогад. Де й досі живуть бари, в яких сто років тому звучало кабаре, де вперше танцювали свінг — у світлі старовинних ліхтарів і самотніх мостів через Сену.

Цього вечора відкрита локація вірменського монастиря біля моря перетвориться на затишний паризький клуб: замість неону — сотні свічок, замість міського шуму — подих великої води за мурами.

Єлисейські Поля зазвучать пульсом контрабаса, м’якими акордами рояля, проникливим соло саксофона та голосом Рінат Гольдман.

La vie en rose — як гімн великому місту — розчиниться у вечірній прохолоді та морському повітрі іншого берега.

Sous le ciel de Paris — і ми вже мандруємо вузькими вуличками Монмартру, там, де жили Ван Гог і Пікассо.